|
|
|
Микола Олександрович Ярошенко народився 1(13) грудня 1846 року в Полтаві в сім'ї військового. Батько його - Олександр Михайлович Ярошенко, був високоосвіченою людиною, зробив блискучу військову кар'єру, дослужився до генерал-майора. Мати художника Любов Василівна була дочкою відставного поручика. У ранньому дитинстві у сина генерал-майора у відставці проявилася схильність до малювання, проте батько хотів, щоб його син, за сімейною традицією, став військовим, тому в дев'ять років влаштував Миколу в Полтавський кадетський корпус, після закінчення якого в 1863 році поступає в Павлівське військове училище, потім переводиться в Михайлівське артилерійське училище. Паралельно Ярошенко бере приватні уроки у відомого художника А.М. Волкова, відвідує вечірню школу Спілки заохочення художників, займаючись під керівництвом І.М. Крамського У 1867 році після закінчення Михайлівського артилерійського училища Микола вступає до Михайлівської артилерійської академії і, крім того, стає слухачем Академії мистецтв. У 1869 році він закінчує військову академію, продовжуючи при цьому займатися живописом. Відвідуючи зайняття в академії мистецтв, Ярошенко зближується з Товариством пересувних художніх виставок, що вплинуло на соціальну спрямованість творчості художника. На IV пересувній виставці, яка проходила в 1875 році, експонувалася перша картина Ярошенко "Невський проспект вночі" (картина загинула під час Великої Вітчизняної війни). На цьому полотні зображений безлюдний проспект в дощовиту ніч і дві нещасні жінки, яких скрута змусила піти на панель. Картина була втрачена в роки Великої Вітчизняної війни. За цю картину Ярошенко 7 березня 1876 року був прийнятий в Товариство пересувних художніх виставок. Незабаром художника обрирають до складу правління, після чого разом з І.М. Крамським десять років керував Товариством. У 1886 році, після смерті Крамского, Ярошенко стає його наступником, хранителем традицій і передових ідей передвижництва. На VI пересувній виставці в 1878 році були показані дві картини Ярошенко: "Ув'язнений" і " Кочегар". У картині "Кочегар" уперше в історії російського живопису був показаний реалістичний образ робітника. У цьому образі простежується думка про відповідальність суспільства Російської Імперії за нелюдську експлуатацію простих робітників. Образ кочегара, створений Ярошенко в цьому творі, - це не лише жертва капіталістичного суспільства, - це ще і сила, супротивна йому. У картині "Укладений" художник звертається до революційної теми, яка простежується в творчості Ярошенко і пізніше, тут художник показує своє віднощення до самодержавства. Етюд до цієї картини автор написав з письменника Г.Успенського Картина "Ув'язнений" вважається одним з перших творів в російському живописі, в якому показаний образ революціонера. 1880-і роки творчого життя Ярошенко представлені творами "У Литовського замку", написаного в 1881 році, і "Старе і молоде"(1881), виставлені одночасно. У картині "У Литовського замку" художник продовжив розвиток революційної теми у зв'язку з громадським підйомом в Росії. У основі сюжету цієї картини лежала реальна політична подія - замах Віри Засулич на петербурзького градоначальника Д.Ф.Трепова. Цю подію громадськість сприйняла як протест проти нелюдських умов утримання ув'язнених в Литовському замку за політичними мотивами. Міська влада заборонила виставляти цей твір на виставці Товариства передвижників. Сам Ярошенко в цей час знаходився під домашнім арештом. У творі "Старе і молоде"(1881), художник відобразив характерний для другої половини XIX століття конфлікт консервативної ідеології "батьків" і бунтарської ідеології "дітей". Важливе місце в творчості художника займали портрети. У своїх роботах Ярошенко зображував в основному людей інтелектуальної праці, серед яких були письменники, художники, вчені, актори. При написанні портретів своїм завданням художник вважав передусім пізнання і відображення психології людини. Про це говорила дружина художника М.П. Навротина: "Він не міг писати осіб, які ніякого духовного інтересу не представляли". Ярошенко "добре розумів життя, характер, психологію молодого покоління". Серед портретів найбільш відомі твори "Студент", написане в 1881 році, "Курсистка" (1887), портрети Г.І. Успенською, І.М. Крамського, Д.І. Менделєєва(1885), В.Г. Короленко (1898), М.М. Ге(1890). Однією з кращих робіт художника в цьому жанрі є портрет П.А. Стрепетової, написаний в 1884 році. Ярошенко розкрив внутрішню силу духу актриси, що виразила в сценічних образах трагедію безправної жінки, що сумує про вільне життя. Далі Ярошенко створює декілька жанрових творів, серед яких слід зазначити "На гойдалках"(1888), "Дівчину-селянку"(1891). У популярній жанровій картині "Усюди життя", написаною в 1888 році, художник оповідає про коротку світлу мить в житті в'язнів тюремного вагону, показуючи, що за гратами вікна знаходяться нещасні жертви соціальної дійсності, а не бездушні злочинці. В останні роки життя незважаючи на хворобу Ярошенко багато подорожував як по Росії, так і за кордоном(Італія, Сирія, Палестина, Єгипет). У 1892 році Ярошенко отримує чин генерала-майора. Через рік йде у відставку, продовжуючи при цьому брати участь у виставках Товариства передвижників. Помер художник 25 червня(7 липня) 1898 року від паралічу серця в Кисловодську. Там же відкритий художній музей Миколи Олександровича Ярошенко (М.Р.) М.О.Ярошенко. Життя і творчість 1846-1898. - Полтава, 1919 З походження українець, Ярошенко побачив світ в м.Полтава 1 грудня 1846 року. Син шляхтича, урядовця Військового Міністерства, Микола Олександрович вчиться в Полтавському кадетському корпусі в часи найбільшого розвинення й усталення виробленої Миколаївською добою системи виховання дітей в дусі "православия, самодержавия и русской народности". Зростання в родині, що вона давно вже порвала зв"язок з рідним українським грунтом, освіта в денаціоналізуючій школі і, нарешті, переїзд до Петербургу - все це раз назавше і цілком певно визначило той шлях життя й діяльності, що ним піде майбутній артист: той шлях ішов од рідного краю на північ. По скінченні першого Петербурзського кадетського корпусу, куди переведенно було Ярошенка, в Петербурзі 60-х років він остаточно одходить од рідного краю, його диття, його природи, мистецтва. В колі нових задач російської інтелігенції по-реформенної доби, в колі найбільш блискучих іиеннів тої інтелігенції виростають його інтереси, складаються його погляди, усталюються переконання. Вони витворюють з Ярошенка одного з найвиразніших представників російської інтелігенції покоління 70-80 років минулого століття, тісно в"яжучи його діяльність з іменнями Михайловського, Успенського, Щелгунова, Короленка. Чулий з роду, високо-настроєнний ідеаліст і громадянин від перших кроків своєї діяльності і до кінця своїх днів, що завше умів дати на своїх картинах одповідь на близькі й хвилюючі сучасніть теми, Микола Олександрович став одним з найулюбленіших артистів передової інтелігенції, "інтелігентським артистом", коли дозволено так висловитись. Не дивлячись на слова Крамського (до речі, так само українця з походження, погляди котрого Ярошенко приймав у цілому) про те. що мистецтво мусить бути національним, Микола Олександрович вже органічно не міг знайти в собі псіхичних засобів до задоволення того постулату, в смислі виявлення української національності. В його артистичній діяльності повторилася в тисячний раз без краю сумна історія творчості українського артиста на грунті чужої півночи. Залишивши по собі досить багату спадщину великих жанрових і пейзажних робот, Ярошенко, з рештою, майже нічого не дав на теми українського побуту й української природи, коли не рахувати декількох жанрів меншої художньої зартости і незначних етюдів. "Як те часто трапляється з багато-вдарованими натурами, каже один з біографів Ярошенка, - любов до малювання з"явилася в хлопчика дуже рано. Якось несподівано для всіх, він став рисувати все, що спадало на думку, і його малюнками почали вкриватися не самі шкільні сшитки, а й столи і двері і стіни. І хоча за ту ревність маленькому артистові перепадало не один раз, страсть брала своєї, і він знову приймався за малювання. Втім, се вперте прагнення мистецтва і разу не спинило думки дорослих на тому, що може в дитини є талан, який заслуговує на дальше розвинення. Можливо, що талан Ярошенка так і завмер би, коли б не врятував його звичайний випадок. Тим випадком було те, що під час науки в Полтавському кадетському корпусі здібності Ярошенка притягли до себе увагу невчителя рисунків Зайцева, і той зразу відчув у них зародок справжнього таланц. Скоро на тому шляху до малярства Ярошенко здибав іще одну постать, що вона мала для нього рішуче значення - художника Андріана Волкова, котрий належав до числа помітних фігур тодішнього художнього миру. Працюючи під його керуванням по виході з кадетського корпусу, Ярошенко вже тоді засвоїв собі сімпатії до нових льозунгів - правди й реалізму в мистецтві, що їх прихильником був Волков. Разом із тим у нього Ярошенко зазнайомився і з тими поглядами на обов"язки громадянина й ролю мистецтва в житті, що їх обговорювали артисти й письменники, одвідуючи кватирю Волкова. Відтоді починається та робота над поповненням освіти, яка не припинялася в Ярошенка на протязі цілого життя, підтримани в дальнійшому Крамським з його ентузіастичним "Знаніє - страшная сила... конечно, только науки двигают людей". Початок роботи над самоосвітою в житті Ярощенка припадає на ту добу, коли "властителями дум" молоді були Чернишевській і Добролюбов, і, таким побитом, указану Волковим стежку до реалізму в малярстві було остаточно ухвалено поглядами школи "действительности". Все це упало на грунт глибокого природнього прагнення правди в громадському й особистому житті і високого розуміння своїх обов"яізків. Так склалися погляди й переконання Ярошенка, вірним рицером котрих він лишається до самої смерті. Не припиняючи військової освіти. р.1867 Ярошенко приступає до вечірніх академічних кляс, а там і вільним слухачем до Академії Мистецтв, де вчиться на протязі п"яти років. Тоді ото він тісно сходиться з цілим рядом учених і літераторів, як Михайловський, Г.Успенській, Кавелін. Менделєєв, Вл.Соловїев, Салтиков-Щедрін, Шелгунов, Унковській і артистів, як Шишкін, В.Васнецов, Куїнджі, Крамськой. Найбільше значення мало для нього знайомство Крамським, що переходить пізніше в цілковите захоплення ідеями і гарячею любов"ю до малярства сього видатного майстра, до певної міри, теоретика і критика мистецтва. Зближений з Крамським припадає на ті роки в житті останнього, коли, після довгої й упертої праці над гуртованням артистичної молоді по відомім протесті чотирнадцяти студентів на академічному конкурсі р.1863, після провалу "художнього клуба" і роспорядження артелі свободних художників",-Крамской напружено працює в "Товариществе передвижных виставок", яке найкраще выдповылало його бажанню перебороти рутину Академыъ ы забезпечити розвый росыйського мистецтва выд впливу одживших традицый. Року 1875 Ярошенко вступив до "Товарищества" ы залишаэться в ньому до смерты (25-VI, 1898). Скоро по тому Крамський друкує в "Новом Времені" свої статті під назвою. Судьба русскаго искусства", де вияснює ті погляди на задачі мистецтва, що їх проводило в життя се об'єднання артистів, формулюючи іх у відомому твердженні "художник єсть служитель истины путем красоты". На ньому варт спинитись, аби краще з'ясувати- той з'язок поглядів Крамского і творчости Ярошенка, що його знати в картинах останнього. 1. Краса в житті справляє на нас безпосереднє вражіння зверхньою гармонією окремих часток цілого; краса в мистецтві полягає в гармонії форми і змісту. Мистецтво може взяти сюжетом потворне явище життя, але ж твір художній буде прекрасним, коли форма гармоніюватиме із змістом. Крамской вимагає од малярства того, чим уже давно жила сучасна йому література-життєвої правди. 2. Мистецтво мусить бути свободним. Для того, аби служити істині, майстер мусить свободно вибрати для свого твору ту ідею, котра є найближчою його інтелектуальному й моральному складові, котра, пройшовши кріз призму його розуміння, стала для нього безумовною істиною. Для виразу своєї ідєї артист повинен свободно вибрати форму-инакше не буде гармонії форми й змісту. 3. Мистецтво мусить бути національним. .Форма і фарби-то лище засоби, котрими виражається та сумма вражінь, що їх дає життя-4. Національність, яко сила стихійна, на тлі свободної творчости, обов'язково внесе в художній утвір свої риси. 4. Артист не може залишатися в стороні од прояв суспільного життя і обмежитися життям особистим, бо инакше національні особливости епохи не будуть виявлені в його творах. 5.Слугуючи істині, артист мусить говорити істину про справи громадські. Отже артист є критик суспільних прояв. 6. Критика явищ громадського життя немислима без ясного розуміння їх причин. Звідси-конечна потреба для артиста в високому інтелектуальному розвиненні й широкій освіті. ) Власне, в усіх цих постулятах для читачів .Судеб русскаго искусства" не було нічого нового, але ж Крамской і не мав претенсій-він лише подав в цілком приступній фор-мульовці те, що було висказано раніше, але ж не дійшло ще до розуміння й засвоїння широкими масами публіки. Для "Т-ва передвижних виставок" се було необхідною одсіччю Академії, з одного боку, і пропагандою його задач, з другого. Ярошенко був одним з найбільш гарячих адептів того катехизму і свято й ненарушимо виконував його до кінця своїх днів, заступивши після смерти Крамского (1887) його місце проводиря (тоді вже, скоріше, оборонця) "передвижнических" ідей. Високе розуміння мистецтва і ролі артиста, що воно не дозволяло Ярошенку бачити в малярстві засоб до життя, змусило його, по виході з Академії, залишитися на службі у військовому відомстві. Поставивши метою своєї артистичної діяльности-служения громадянству, він хотів бути, по змозі, незалежним від необхідности заробляти мистецтвом на хліб. "Своєю службою, каже М.Некрасов, - що одбірала в його багато часу, він тяготився. Але ж його чесність і совісність не дозволяли йому ставитися до неї аби як. Щоб мати більше вільного часу для малярства, він не раз зрікався всяких підвищень по службі, як що вони ставали на перешкоді його заняттям художнім... І хоч як важко було сполучати сі дві сфери діяльности: військову службу й малярство, все ж таки утворювалася певна незаліжність в сьому останньому, і М. О. широко з неї користався: він ніколи не писав для того, аби як скоріше продати написану річ. Він писав лише те, що припадало йому до серця, шо його хвилювало, і в портретах давав лише ті обличчя, що вони були інтересні в духовнім відношенні". Обтяжений работою і на службі і вдома, Ярошенко знаходить час, окрім малярства, працювати над поширенням своєї освіти, "майже ніколи не розстаючися з книгою". Починаюючи з року 1880, він часто виїздить за кордон, головним чином, звичайно, з метою вивчення музейних скарбів Европи. В Россії він найбільше подорожував на Урал і особливо на Кавказ, лишивши численні етюди, наброски і великі картини на теми гірської природи улюбленої країни. Року 1895 Ярошенко їде в Палестину й Еґіпт. Шлях Ярошенка, його інтереси, його переконання фіксовано в портретах його пензлю і жанрах. Не дивлячися на численність, його пейзажні роботи інтересні для нас лише тим, що показують нам Ярошенка в його особистім житті, Ярошенка для небагатьох тих, хто знав його ближче. Широка публіка їх не знала, або ж, краще сказать, на них не спинялася. І справді, яскраво характеризуючи артиста, як людину, що глибоко любила природу, вони не збільшують значіння Ярошенка в історії російського малярства. Природа західної Европи, Уралу і Сходу - його не приваблювала. Кавказ, власне, частина Кавказу (переважно, околиці Кисловодська) і, головним чином, в її гірських висотах-такі сюжети його пейзажних робот. В порядкові великих його жанрових картин теми Ярошенка такі: "Невський проспект вночі" (1875")-сирий і холодний, з двома жіночими фігурами, що скоцюрбившися сидять на ґанкові великого холодного дому; "В'язень" (1878), що марить про волю; "Студент" (1881); "Старе й молоде* (1883) на тему боротьби поглядів і переконань двох поколінь; "Курсистка" (1883); .Причини невідомі" (1884); "Юнак" (1886) або ж "Напередодні екзаменів"; "Всюди життя" (1838); "Мрійник" (1892); "Юда" (1897). За винятком останнього, сі жанри характеризують нам Ярошенка, як виразного "критика прояв суспільного життя" і, разом з низкою портретів видатних представників його покоління в літературі, науці й мистецтві, ) яскраво виділяють його із сім'ї "передвижников" в цілком виокреслену, одиноку постать. В них він виступає перед нами, як єдиний в своєму роді артист-громадянин, і не дурно репродукції з його .В'язня" і "Всюди життя" до останнього часу були улюбленими окрасами кімнати "свідомого" юнака. В сих роботах Ярошенко був самим собою, незалежним і оріґінальним, бо є вони результатом тих глибоко-пережитих переконань, неперебо-римої віри в правду і гарячого відклику на хвилюючі теми сучасности, що з ними перейшов він свій простий життєвий шлях. Зовсім инше стоїть справа з рештою жанрів Ярошенка- в них почувається вплив чужого сюжета, притягнутої теми, не Ярошенкового", і часто вони носять на собі сліди певного підкорення впливові инших майстрів і в першу чергу Крамського. ) Ярошенко не був великим майстром пензлю - і в рисункові і в композіиії і, особливо, в кольориті ви завше знайдете можливість сказати щось проти художника. Але ж всі ті мінуси майстерства сторицею викупаються тою дивною чистотою почуття, вкладеного в твори його пензлю, тим співчуттям до "скривджених й зневажених", з одного боку, і до оборонців правди, з другого, що вони залишають по собі глибоке вражіння. А коли се так,-Ярошенко досягнув поставленої перед собою мети: з його палєти вийшли твори, які підносили настрій, які поглиблювали віру в людську природу і в те, що буде правда на землі. Нехай Ярошенко належить історії малярства, нехай той катехизм "передвижничества", що ним жив артист, для нас, сучасників, назавше одійшов у безвість-його твори мають в собі щось вічно-цінне, що надовго переживе їх автора і ту епоху в нашому минулому, одним з найвиразніших представників котрої був сей справжній "служитель истины путем красоты", Після смерти художника, відповідно його волі, значну частину його художньої спадщини, разом із збіркою картин школи "передвижников", подаровано Полтаві-місту де він побачив світ, де вперше рокинулася в ньому жадоба до малярства. Як би там не підходити до оцінки художньої вартости колекції, що лягла наріжним каменем Полтавського Музею, треба сказати, що вона є рідкою в своїй цілосности. Се спадщина життя не тільки високопіднесеної души артиста, не тільки куточок студії "передвижника", се-певна сторінка в житті російської школи малярства, яку цікаво перечитати. А коли взяти на увагу, що серед подарованої Полтаві колекції знаходиться двадцать три альбоми рисунків і набросків художника, кілька відомих його псртретів, ряд великих його картин,-без перебільшення можна сказати, що майбутнім історикам гперепвижничества" не можна вже поминути зібрання Полтавського Музея. Колись, иншим разом, в кращі часи і серед кращих умов друку, ми мусимо опубликовати цілу колекцію творів Ярошенка з нашого Музею. Нині, розуміючи всю скромність нашого бідного видання, ми просимо дивитися на нього, лише як на повинне світлій пам'яті артиста-громадянина і високого ідеалиста, що він повернувся до рідного краю і поклав підвалину до утворення в Полтаві Музея Мистецтва. М. Р. 1919. Полтава |
|
