Автопортрет
Автопортрет |
Адальберт Михайлович Ерделі народився Грицем ... А починалося все далекого 1891 року, коли в глухій околиці Австро– Угорської імперії – в селі Климовиця на Іршавщині народився хлопчик, якого назвали на угорський манер Бейлою (Адальбертом). Його батько – сільський учитель Михайло Гриць та мати, німкеня Ілона Цайскі, виховали десятеро дітей. Для тодішнього Закарпаття це було радше нормою, ніж винятком. Перша несподіванка чекала майбутнього художника вже у десять років. Коли греко– католик Михайло Гриць, аби не втратити посади, змушений був змінити своє прізвище із виразно українського на виразно угорське. Про ніяке манкурство не йшлося. Просто Угорщина прийняла спеціальний закон, за яким державними чиновниками могли бути тільки особи, чиї імена звучали по– мадярськи. Годувати купу дітей якось було треба, й сільський учитель поїхав до Будапешта міняти прізвище. Так Гриці стали Ерделіями. Слово "Ерделі" тісно пов’язане з угорськими словами "ліс", "лісовий". На Іршавщині багато лісу… Адальберт здобув гарну освіту, провчившись у Мукачівській та Сигітській (тепер – Румунія) учительських семінаріях і закінчивши Угорський королівський художній інститут. Причому до останнього вступив навіть без підготовки. Вже студентом Ерделі привертає на себе увагу і його запрошують на пленери до двох найвідоміших угорських художніх колоній – у Нодьбані та Кечкеметі. Саме там формувалося модерне мадярське мистецтво й працювали найкращі педагоги– художники – Шимон Голлоші та Карой Ференці. Навчався 1911-1915 рр. у будапештській академії мистецтв в класах І.Ревеса і Б.Івані-Грюнвальда. Перші роботи виставляв в Будапешті. В 1915 році з відзнакою закінчив академию. Отримав державну степендію, поїхав в Кечкеметську художню колонію. Повернення додому після навчання для амбіційного молодика було не вельми цікавим. У мукачівській гімназії Ерделі викладав, окрім малюнка, також… гру на скрипці. А потім цілих чотири роки (1917– 1921) був директором Мукачівської горожанської школи. Але доля знову кличе його у світ. 1922-1926 рр. працював в Мюнхені,німецької мови навчився він ще від мами, швидко отримав славу талановитого портретиста. Виставка в Мюнхенському "Скляному палаці" остаточно закріпила репутацію майстра, що вельми сприяло його кар’єрі – впливові люди люблять свої мальовані відображення. Ерделі багато подорожує по Австрії, Німеччині, Польщі, Швейцарії, Італії. Разом з Й.Бокшайєем влаштовує перші виставки закарпатських художників. З 1926 працював в Ужгороді. У 1927 р. заснував разом із Й. Бокшаєм Ужгородську Публичну школу малювання. Викладав в Мукачевькій гімназії і Ужгородській вчительській семінарії. 1929 році зробив персональну виставку в Ужгороді і Празі. У 1929 році Адальберт Ерделі знову їде за кордон – цього разу до Франції. Тепер його творчі студії оплачує уряд Чехословаччини (до складу якої входило тоді Закарпаття). Два роки, проведені в Парижі й художній колонії в Гаржилесі, справили на нього незабутні враження. на Елісейських полях він познайомився з імпресіонізмом і фовізмом. У Франції художник переживає найдраматичніше своє кохання – з красунею та багатійкою Женев’єв Гожар. Закохана дівчина пропонувала йому одружитися, але він обрав мистецтво. Хоча через затримку урядових грошей неодноразово голодував. Наслідком французьких мандрів стали успішні виставки в Парижі та Брюсселі, а також – у Празі, Братиславі й Брно. В тридцятих- сорокових експонується в Парижі, Римі, Вінеції, Флоренціїи, Неаполі, Мілані, Брюсселі, Відні, Варшаві, Львові, Будапешті, Празі, Брно, Братиславі. У 1931 р. - засновує Товариство діячів образотворчих мистецтв у Підкарпатській Русі. З 1946 по 1952 А.Ерделі директор і викладач Ужгородського художнього училища. З 1946 по 1949 очолює Закарпатську Спілку художників. Проте пригнічують важкі обставини, яки і скоротили йому життя. Близькі згадують, що бували дні, коли на столі була тільки бульба з водою. Періоди бідності в Ерделі постійно чергувалися з заможним життям. Наприклад, на початку 30–их він мав один з перших автомобілів в Ужгороді. За одну картину міг заробити 5 тисяч крон – утричі більше за свою місячну учительську платню. Для порівняння, батьківський маєток художника був оцінений у 15 тисяч крон. Особливо важко Ерделі доводилося в радянські роки, коли почалися на нього гоніння. У 1947 році його звільняють з посади директора художнього училища. Через два роки "Закарпатська правда" у статті "Розгромити охвістя космополітів на Закарпатті" звинувачує його в "раболіпстві перед загниваючою культурою капіталістичного Заходу", що він "як і раніше залишився формалістом і буржуазним естетом, який продовжує спотворювати портрети радянських людей". Після публікації Ерделі був відсторонений від керівництва закарпатської організації Спілки художників України, яку сам і створив. Для людини, яка звикла ні в чому себе не обмежувати, настали неймовірно скрутні дні. Довелося за харчі розраховуватися картинами. Інколи Магда, з якою він повязав своє життя, йшла в ресторан із запискою Ерделі, щоби дали обід у борг, бо мали прийти друзі. Вона була вправною картяркою і часом могла заробити на продукти, граючи на гроші. Коли взагалі було важко, вони ходили до знайомих у гості, аби поїсти… Художник трохи не дожив до початку десталінізації і певного пом"якшення в творчій атмосфері. Щоправда гоніння продовжувались і після цього. Лише в 1993 році на ужгородському домі А.Ерделі було надано дозвіл на встановленя меморіальної дошки . Ерделі живописець, якому були відкриті найкращі мистецькі кола Європи. Він міг би жити і легко досягти всесвітньої слави за кордоном . Його творчий шлях перетинався зі шляхами відомих європейських художників XX століття. Натомість, незважаючи на всю привабливість мистецького життя західного світу, Ерделі віддав перевагу Закарпаттю, щоб своїм мистецтвом прославити "землю без імені ". Ерделі один із фундаторів Закарпатської школи живопису, перший директор Ужгородського училища прикладного мистецтва, засновник і перший голова Закарпатської обласної організації Національної спілки художників України у 1946 році. Ерделі колорист, майстер пейзажного та портретного живопису, натюрморту, який завдяки сміливості, динаміці та незвичності колірних композицій створив неповторні твори, більшість із яких зайняли почесне місце в експозиціях музеїв України та зарубіжжя. Ерделі педагог, який виховав плеяду відомих закарпатських художників - Андрія Коцку, Адальберта Борецького, Ернеста Контратовича, Василя Габду, Єлизавету Кремницьку, Ференца Семана, Павла Баллу, Володимира Микиту та багатьох інших. Обірвалась творча стежинка майстра в 1955 році. Вірна соратниця художника Магдалина Ерделі до останніх років життя зберігала творчу спадщину чоловіка. Вона пережила Ерделі на полстоліття. В 2004 році померла от сердечного нападу, в той час, коли грабіжники вірвались в ужгородський дім Ерделі і звязали її. Викрадена колекція картин художника була знайдена, хоч і при дуже загадкових обстовинах, проте таємничі грабіжники і досі залишаються безкарними. Найбільші таємниці Ерделі пов’язані з жінками. За ним завжди зітхали багаті красуні, а він ніяк не хотів проміняти свого богемного життя на шлюбний рушник. Уперше одружився аж у 55 років із працівницею банку Сильвією Яніш в Різдво 1947 року. Їхній шлюб тривав… два тижні. Ще загадковіша історія в Ерделі з другою дружиною – Магдалиною Сливкою. Вони познайомилися, коли їй було 16, а йому – 41. Через рік він став жити зі своєю натурницею, кинувши виклик усьому патріархальному Ужгородові. В громадянському шлюбі вони прожили понад 20 років (якщо не рахувати два тижні, коли Ерделі був одружений з Сильвією Яніш). За кілька тижнів до смерті художника пара розписалася просто в лікарні. Свідками виступили лікарі. До кінця життя Магда зверталася до Ерделі на "ви". |
|
