 |
|  |
|
|
| |
|
„ернелиц¤ - селище м≥ського типу √ороденк≥вського району ≤вано-‘ранк≥вськоњ област≥. Ќаселенн¤ становить 1 882 ос≥б. ѕерша писемна згадка в≥дноситьс¤ до 1459 р. «амок в „ернелиц≥ збудований на р≥вн≥й м≥сцевост≥. Ѕуд≥вництво було розпочато у XVII ст. ѕ≥д час визвольноњ в≥йни 1648-1654 рок≥в ще недобудований замок зруйнували козацьк≥ загони. «ак≥нчив буд≥вництво ц≥Їњ баст≥онноњ фортец≥ в 1659 р. ћихайло ™жи „арторийський (1621 - 1692 pp.), брацлавський воЇвода. ” 1672 ≥ 1676 роках замок був значно пошкоджений. «а час≥в молдавських поход≥в яна III —обеського в 1685-1691 pp. ≥ п≥д час турецьких воЇн фортец¤ в≥д≥гравала важливу оборонну роль, а також служила м≥сцем збер≥ганн¤ продукт≥в ≥ фуражу. «а планом в≥н був квадратний ≥з чотирма кутовими баст≥онами й центральною в'њзною баштою з арочним проњздом, над ¤ким розм≥щувалис¤ кам'¤н≥ герби ≥ зокрема герб „артори…ських. —ам —обеський зупин¤вс¤ в ньому к≥лька раз≥в. ” 1661 р. був побудований ƒом≥н≥канський костьол у стил≥ ренесанс. остьол сполучавс¤ ≥з замком п≥дземним ходом. Ќа ст≥нах збереглис¤ залишки клейового живопису переважно геральдичних мотив≥в. ќстанн≥м володарем замка став ћаур≥ций ÷енський, по його смерт≥ в 1817 р. син магната вињхав ≥з м≥стечка й замок почав занепадати, перетворюючись на руњну. ≤снуЇ легенда про те, ¤к кн¤гин¤ ™фросин≥¤ —тан≥славська, обдурена пахолками, ¤к≥ п≥дробили листи њњ чолов≥ка, розтратила багатство брат≥в „арторийських, будуючи в окруз≥ в час њхньоњ в≥дсутност≥ та без њхньоњ згоди костьоли та церкви, через що, д≥знавшись правду, наклала на себе руки. «г≥дно з ≥сторичними джерелами, кн¤гин¤ ™фросин≥¤ померла у ¬аршав≥ 2 с≥чн¤ 1668 року. «а переказами, власник „ернелиц≥ кн¤зь ћихайло ™жи „арторийський 2 лютого 1650 року повторно одруживс¤ у ¬аршав≥ з 21-р≥чною ™фросин≥Їю —тан≥славською, ¤скравою стрункою брюнеткою з дуже красивим, гнучким станом ≥ чорними очима. ” 1683 p., коли король ян III —обеський збирав в≥йсько ћихайла „арторийського у пох≥д, в≥н мусив залишити кохану в родинному замку. ™фросин≥¤ щодн¤ њздила верхи до ƒн≥стра. ќдного разу п≥д час подорож≥ зустр≥вс¤ њй с≥льський хлопець. –озговорилис¤. —подобалис¤ одне одному. ≤ покохали одне одного. «амком поповзли чутки й пл≥тки. оли спов≥стили про скорий прињзд кн¤з¤, вона почервон≥ла, пот≥м почорн≥ла, змарн≥ла обличч¤м, не знаходила соб≥ м≥сц¤ - а коли побачила неподал≥к замка чолов≥ка-нелюба, кинулас¤ ≥з найвищоњ фортечноњ ст≥ни. 15 грудн¤ 1668 року ћихайло ™жи „арторийський утретЇ вз¤в шлюб ≥з …оанною ¬ерон≥кою ќледзькою, майбутньою мат≥р'ю його Їдиного сина азимира. Ћегенда про ™фрос≥н≥ю " расну та славну ж≥нку мав володар замку ћихайло „арторийський. « лиц¤ ™фросин≥¤ була красунею чорнолицею. Ќе один панок задивл¤вс¤ на њњ гнучкий стан, милувавс¤ лебединими рухами. Ѕачив усе те чолов≥к, але виду не подавав. ќдного вечора наказав кн¤зь „арторийський готувати до вињзду коней. —в≥т-ранн¤ в≥н вирушив на в≥йну п≥д ¬≥день, а ™фросин≥¤ залишилас¤ самотньою сид≥ти вдома. «л≥тали дн≥. ∆итт¤ в замку пливло тихо, спок≥йно. Ќудно було кн¤гин≥ сам≥й у просторих палатах, ≥ вона вир≥шила щодн¤ робити прогул¤нки на кон≥. ўоб њњ н≥хто не вп≥знав, переод¤галас¤ в просте с≥льське вбранн¤ ≥ вињхала в поле, ближче до ƒн≥стра-р≥ки. расун¤-кн¤гин¤ могла годинами пролежувати серед високоњ отави ≥ дивитис¤ у глибоку синь, по ¤к≥й пропливали хмарини. ≥нь пасс¤ оддал≥к, але ™фросин≥њ вистачало легко сплеснути в долон≥, ¤к в≥н за¤вл¤вс¤ б≥л¤ нењ. —то¤ла л≥тн¤ спека. ™фросин≥¤ хот≥ла же вертатис¤ до замку, але зобачивши ьершника, що скакав назустр≥ч њй, вир≥шила почекати. Ч ƒоброго дн¤ тоб≥, красуне! ¬она пов≥льно звела велик≥ кар≥ оч≥. ѕроти нењ на кон≥ сид≥в вродливий обидва с≥льський хлопець. Ќа його вишит≥й сорочц≥ пломен≥ли калинов≥ китиц≥, зелен-лист барв≥нку. Ч ≤ тоб≥ доброго, Ч посм≥хнувшись, в≥дпов≥ла. Ч ƒодому? Ч спитав тихо. —твердно кивнула головою. Ч ј то далеко? Ч “а й не близько, Ч гордо в≥дпов≥ла пан≥. Ч «аки дойдеш, то чисто спечешс¤. ћоже води?.. ќсь тут поруч Ї джерело... ƒосхочу напившись холодноњ джерельноњ води, ™фросин≥¤ скочила на кон¤. √н≥дий рушив... ”сл≥д Ч юнак. ѕор≥вн¤лис¤. Ќезчулас¤ кн¤гин¤, ¤к опинилас¤ на кол≥нах в юнака. Ћице њњ запломен≥ло жаром, ≥ вона залл¤лас¤ дзв≥нким см≥хом. “ой см≥х чимдужче наростав, шален≥в. «аледве стримала себе. Ч ѕусти... ¬≥дчувши на своњй спин≥ кн¤гиню, к≥нь п≥шов жвав≥ше. ƒоњхали до того м≥сц¤, де зустр≥лис¤. «иркнула на юнака. ¬ираз його обличч¤ був невимовно благальним ≥ син≥ оч≥-з≥рниц≥ н≥би мали щось казати. њњ силует зник у видолинку. Ќадходив веч≥р. ” пов≥тр≥ чулис¤ духм¤н≥ солоди, а сонце, н≥би вогн¤на б≥лка, перестрибуючи з хмари на хмару, мчало до обр≥ю... „ерез день вони знову зустр≥лис¤. ѕот≥м ще й ще. “ак ≥ сплелас¤ любов. ≤нод≥ до ранку блукали луками, сп'¤н≥л≥ в≥д палких об≥йм≥в. ѕро любов кн¤гин≥ дов≥далис¤ в замку. Ќедобра слава п≥шла про ™фросин≥ю. ƒ≥йшло й до нењ, та не зважала на те. ѕродовжувала зустр≥чатис¤ з тим, хто полонив њњ душу. Ўвидким алюром до замку вершник примчав. …ого к≥нь був увесь у п≥н≥, важко дихав. Ч н¤зь њде... Ч н≥би сурми стрепенулись голосн≥. ¬ скрон¤х ™фросин≥њ натужно загули, забамкали дзвони. ¬она не знаходила соб≥ м≥сц¤ в замку. ј коли далеко на дороз≥ з'¤вилас¤ кн¤зева карета, вона з найвищоњ ст≥ни стр≥мголов кинулась донизу, щоб не бути б≥льше з нелюбом. √≥рко переносив смерть дружини ћихайло „арторийський. ¬≥н наказав замурувати т≥ло ж≥нки в ст≥ну замку, а њњ ≥н≥ц≥али викарбувати над головною брамою. ¬≥дтод≥ цю м≥сцев≥сть на честь смагл¤воњ чорн¤вки-кн¤гин≥ почали називати „ернелицею..." 23 |
